Панове товариство! Нащадки славних Запорозьких козаків!

Чи відомо Вам, що наша співуча солов`їна українська літературна мова є «дитиною» мови гордих «степових орлів», яка в буремному середньовіччі називалась «Козацькою балачкою». Цебто «Козацька балачка» Запорозьких козаків і є «матір`ю» сучасної Державної української мови…

Вже стало доброю традицією, що  щорічно 4 червня, в День Народження письменника Олександра Ільченка, автора славнозвісного химерного роману з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця»,  Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі», оголошує про нагородження переможців «Міжнародного українського літературного конкурсу «Козацька балачка». Нагадуємо, що літературний конкурс «Козацька балачка» було започатковано козаками «Мамаєвої Слободи» 9 листопада 2010 року в «День української писемності та мови».

Цього року нагородження переможців відбудеться вчетверте.

Отже 4 червня 2014 року о 12-00 в одній з хат козацького селища «Мамаєва Слобода» відбудеться родинне свято, тобто віншування та нагородження переможців цьогорічної «Козацької балачки» темою якої була: «Патріотична книга для дітей «Україна – Земля Мамаїв» .

Спеціальну відзнаку «Козацька балачка рекомендує» отримує робота «КОЗАКИ-ХАРАКТЕРНИКИ ЧИ УКРАЇНСЬКІ «НІНДЗЯ»? «ЗАМОВЛЕНІ ВІД КУЛІ І ШАБЛІ», автор Євген Луців

Спеціальну відзнаку «Козацька балачка рекомендує» отримує збірка есеїв «Лелечий Клекіт», автор Тетяна Лепська

Спеціальну відзнаку «Козацька балачка рекомендує» отримує поема «Перемога на Землі Мамаїв». Автор Тамара Корсунська

Переможцем конкурсу оргкомітет «ІV Міжнародного українського літературного конкурсу «Козацька балачка» на тему «Патріотична книга для дітей «Україна – Земля Мамаїв» стає збірка повістей «Земля Мамаїв», автор Юрій Фоменко

Сформована  на споконвічних козацьких територіях, в так званому козацькому поясі Середньої Наддніпрянщини,  «козацька балачка» законсервувала в собі козацькі говори кінця 18 століття, а відтак не має практично жодних розбіжностей із літературною українською мовою, котра також сформувалась на основі тих же самих центрально-українських говорів. Звертаємо увагу, що на Південній Київщині та Черкащині до цього часу «балакають»… І це не дивно, адже це – корінні козацькі землі, так би мовити «колиска» всього козацтва.

За твердженнями Гійома Ле Васера де Боплана у 1625 році кількість козаків, що була здатна тримати в руках шаблю, на корінних козацьких землях у Київщині та Братславщині (сучасна Черкаська, Київська, Кіровоградська, Вінницька та частково Житомирська область) сягала понад 120 000 осіб, а разом із родинами це більш як півмільйона населення.

На цих корінних козацьких землях у XVI-XVII ст.. гідність розмовної материнської мови козацьких теренів була піднесена до рівня найвищих апостольських духовних цілей, а саме: для проповідей у православних церквах, в «Учительних Євангеліях», у численних перекладах «Святого письма». Красномовним прикладом цього є Пересопницьке Євангеліє, на якому беруть присягу теперішні Президенти України. Пересопницьке Євангеліє є яскравим зразком підтвердження гідності козацької мови, бо ж стало одним із перших перекладів Новозавітних книг тогочасною розмовною україно-козацькою мовою. 

Для багатьох теперішніх українців, а особливо киян, буде дуже дивно почути те, що одним із основних осередків такого підняття гідності козацької мови у ті далекі часи була Києво-Печерська Лавра, де проповідники проголошували Слово Господнє лише українською. Друкарня Києво-Печерської Лаври випускала багато книжок, написаних саме українською мовою. Повчальні читання у церквах здійснювались тогочасною розмовною українською мовою, саме тією ж мовою якою повсякчас послуговувались козаки, православна руська шляхта, князі та духовенство, цебто тодішня політична еліта наших земель.

Тому не дивно, що  разом із переселеними українськими козаками, вихідцями з Центральної Наддніпрянщини, «козацька балачка» потрапила на Кубань, Ставропілля, а також  Дон.

Деякі російські імперські політики, аби розірвати зв’язок із запорозьким минулим кубанців та материнською українською мовою, з політичних міркувань вважають і наполягають на тому, що «балачка» буцім є діалектом мови російської або, принаймні, окремою мовою. Із цією метою «козацькій балачці» на Кубані, Дону та Ставропіллі  нав’язують російську абетку…

В Радянському Союзі, як модифікованій Російській імперії, активно використовувалась технологія  «вышучевания», цебто висміювання, тож слово «балачка» мало навмисне образливий та глузливий характер, бо шляхом загальної русифікації влада намагалась нав’язати суспільству, що «балачка», себто українська мова, є мовою «селюків» та «бидла» і не є модною та престижною. Між тим,  як свідчать числені історичні джерела, саме цю мову у XVI-XVIII ст. використовували в повсякденному житті нащадки давніх князівських та боярських родин, що вціліли на нашій землі після монгольської навали і їх у цей час називали шляхтою та козаками.

Не є таємницею, що й теперішні українські столоначальники не мають жодного сентименту до української мови і більше переймаються проблемами її девальвації.

Наша козацька «шабельна атака» полягає в тому, аби підкреслити нерозривний генетичний та історичний зв’язок балачки на Кубані та Дону з літературною українською мовою. Тому ми маючи спадкову козацьку честь, назвали наш Міжнародний Український Літературний конкурс «Козацька балачка». Хочемо ще раз заявити та підтвердити, що «козацька балачка» –  це насправді мова шляхетної лицарської верстви середньовічної України, котра дійшла до нас. І саме нею, цією гордою козацькою мовою, на Пересопницькому Євангелію нині буде присягати П`ятий Президент Незалежної України.

Отже, головною метою Міжнародного Українського Літературного конкурсу «Козацька балачка» є відновлення історичної справедливості та реабілітація «козацької балачки» як давньоукраїнської мови відважних  воїнів – лицарів Війська Запорозького Низового, рівно як і популяризація  української мови та пошук талановитих авторів.

Карта компактного розселення українців в трикутнику між Карпатами, Південним Уралом та Кавказом, складена у Відні 1920 року. Зберігається в відділі картографії Центральної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського АН України.

Нація повинна боронити свою мову, навіть більше ніж свою територію! Якщо нація втратить свою територію, то завжди у неї буде ще шанс та можливість повернути собі свої землі! Якщо нація втрачає свою мову… то у неї вже ніколи не буде своїх територій! Якщо ти цього не розумієш, то будеш вічним чиїмось рабом…

Нехай вічна буде слава – через шаблю маєм права! Гетьман Іван Мазепа