Вельмидостойна громадо!

Гаслом козацького селища «Мамаєва Слобода» є іспанський вислів «реконкіста», тобто відвоювання свого. Саме тому, козаки «Мамаєвої Слободи» та Національний туристичний офіс Угорщини та Посольство Угорщини в Україні вирішили допомогти Україні відновити часточку її прадавньої історії.

Захід із презентації було заплановано провести 25 вересня 2013 року в переддень Всесвітнього дня туризму. Планувалось, що Надзвичайний та Повноважний Посол Угорщини пан Міхаль Баєр передасть «Мамаєвій Слободі» двох корів та двох бичків «Сірої великої рогатої худоби», більш знаної на теренах України як «Воли», однак через погодні умови, а саме: постійні зливи, українська та угорська сторони спільно прийняли рішення перенести презентацію передачі волів на травень 2014 року, про що буде повідомлено додатково.

В програмі презентації повернення в Україну «синьооких круторогих волів» на садибі гончара в «Мамаєвій Слободі» планувалось частування стравами та хмільними напоями обох народів: мадярським бограчем та гуляшем; козацьким кулішем і верещакою; токайським та не менш знаменитим егерським вином ну і звичайно ж знаменитою козацькою хмільною варенухою! І все це під супровід народних музик, танців, співів й шабельних герців українських козаків! Все це та інші цікаві імпрези від Угорщини та України Вас чекатимуть за більш погожої погоди в травні 2014 року.

Козацька історична розвідка.

Починаючи від Великого переселення народів, Угорщина та Україна є давніми сусідами. Адже в 895 році відбулось переселення угорців з Поволжя на їхню нинішню територію, так зване «набуття Батьківщини». Тоді у далекому 895 році, тобто за 93 роки до Хрещення Руси-України, угорські племена під тиском хижих печенігів, мирно пройшли повз Київ та перейшовши через Карпатські гори оселились, тобто «набули Батьківщину» в Середньому Подунав`ї, де щасливо мешкають і донині.  Українці та угорці мають багато спільного, їх багато що об’єднує в економіці, культурі, людському спілкуванні. Проте хочемо звернути увагу на несподівані спільні нитки, що нас пов`язують, про які, мабуть, мало хто знає. Один із таких спільних вузлів, що нас пов`язують – знаменита «сіра рогата худоба», як її називають в Угорщині або «круторогі воли», як їх іменують в Україні.

Сіра рогата худоба, більш знана в Україні під назвою – «Воли», формувалась у складних умовах степової зони Наддніпрянщини та має всі головні риси свого далекого предка – східноєвропейського тура. Таким чином, славнозвісні українські воли є одомашненим 7,5-5 тисяч років тому, тобто ще в часи Трипілля, дикою сірою коровою, або ж туром. Наші прадіди трипільці, як пізніше, у козацьку добу чумаки, цінували сірих круторогих волів за їх надзвичайну витривалість та невибагливість, як до погодних умов, так і до їжі. Воли могли працювати по 10-12 годин на добу та вільно везти вантаж від 100 до 120 пудів (від 1600 до 1900 кг) на одній мажі – чумацькому возі. Не менш цінними були шкіра та м`ясо сірих корів. В середньовічні часи вони знаходили споживачів як на ринках Західної Європи, так і в Російській імперії. Є відомим факт, що російська імператриця Катерина ІІ всім видам м`яса надавала перевагу саме яловичині української сірої породи.

Є багато теорій, як сіра корова потрапила на територію сучасної Угорщини. Одна з версій свідчить, що ця порода корів існувала на території Подунав`я ще до знаменитого «набуття Батьківщини» Угорськими племенами у 895 році. Друга теорія стверджує те, що угорці, мандруючи степами української Наддніпрянщини у 895 році привезли її з собою. Ще інша теорія свідчить, що можливо, сіра рогата худоба потрапила до Угорщини разом із печенігами та куманами, котрі під ударами орд монгольського хана Батия в 1237-1240 роках, разом із своїми стадами залишили Наддніпрянщину та попросили притулку в угорських королів. Ці всі теорії є однаково справедливими, проте, на наш козацький погляд, найбільш вірогідною теорією потрапляння сірої рогатої худоби в Угорщину є наступна версія: після набігів татарських орд, рівно як і частих загарбницьких військових експедицій турецьких армій на українські землі, котрі здійснювались мало не щороку, а в деякі періоди й по 2-3 рази на рік, татарські мурзи та турецькі вельможі за посередництва  єврейських та вірменських купців-перекупників, постачали на найбільші західноєвропейські ринки того часу, в тому числі в німецький Нюрнберг та Угорщину багатотисячні стада сірої рогатої худоби. Європейські історики свідчать, що після найбільш вдалих набігів на українську Наддніпрянщину та Поділля татари та турки використовуючи шляхи, котрі проходили через Молдавію, Валахію та Трансільванію, не рідко приганяли на ринки до Західної Європи стада сірої рогатої худоби кількістю понад 100 000 голів за один раз…

Як би там не було, але ми – сучасні українці, маємо щиро подякувати угорцям, котрі віками зберігали чистокровну породу одомашнених східноєвропейських диких биків – турів. Тож не дивно, що зараз в Угорщині туристи захопливо вихоплюють фотокамери, побачивши на пасовиську череду сірих корів із прегарними очима, які від зміни сонячного світла стають або волошковими, або темносиніми, аж до темнокарих, майже чорних та велетенськими крутими рогами… В сучасній Угорщині сіра рогата худоба є одним із «хунгарікумів», тобто, суто угорським продуктом.

Ми як і угорці, маємо пам`ятати та шанувати наших прадідів та їх здобутки. А відтак, піднявши голову до неба, згадати, що найбільше скупчення зірок називається не «мілківей» (млечный путь), а таки «Чумацький шлях». Саме орієнтуючись на це скупчення зірок, наші прадіди рухались неозорими степами та лугами Наддніпрянщини, перевозячи на сірих круторогих волах в рік 1,5-2 мільйона пудів різних вантажів, а це по-нашому від 24570 – 32760 тонн. Чумацькі валки рухались як торованими торговими  шляхами так і диким степом; територією, що тепер відноситься до сучасної України, від синього Дону й до Карпат, узбережжя Чорного моря та Криму й до Київського Полісся та Волині. Чумаки щороку перевозили на волах велетенські вантажі солі, зерна, тарані, та іншого краму. В Західну Європу на волах наші прадіди везли солонину, гусячий смалець, конопляну олію, сухі вишні та сливи, віск, мед, поташ, селітру. Нерідко такі чумацькі валки, що рухались до польського портового міста Гданськ, нараховували по 1000-1500 маж (возів). Добирались наші прадіди на сірих круторогих волах і до німецького Нюрнберга та навіть самого Парижу. Із Франції та Германії чумаки везли дорогі сукна, сап`ян, прянощі, ну і звичайно ж вина, в першу чергу іспанську Мадеру та Мальвазію. Такі мандрівки наших сірих волів у далекі західноєвропейські краї тривали доти, поки російський імператор Петро І не заборонив українцям будь-які стосунки із розвиненими ринками Західної Європи, зобов`язавши везти наші традиційні експортні продукти, котрі наведені вище, аж через північний Мурманськ. Таким чином вся наша зовнішньоекономічна діяльність стала нерентабельною, тож українські чумаки змушені були переорієнтовуватись на менш ефективні ринки Московії.

Створена багатовіковою народною селекцією, в козацьку добу, ця худоба була широко відома під назвою Черкаська, Чорноморська, з приєднанням до Російською Імперії московити стали називати її Малоросійською. На початку 20 століття за великою рогатою сірою худобою закріпилась назва “cіра українська”.

В сучасній Європі є закриті клуби мільйонерів шанувальників сірої рогатої худоби, адже найцінніша в світі яловичина, так-зване знамените «мармурове м`ясо», яке може подаватись у вишуканих ресторанах Європи та Америки за фантастичну ціну, якраз і є м`ясом сірої рогатої худоби. Згадаймо про німкеню за походженням, російську імператрицю Катерину ІІ, до столу якої з України гнали цілі стада сірої рогатої худоби. На жаль, в Україні, цих тварин, особливо після «жовтневого перевороту» у 1917 році не дуже шанували. Більше того, ця надзвичайно цінна порода тварин фактично перевелась. Тож замість своєї аборигенної тварини ми маємо менш якісні в генетичному плані голандсько-німецькі породи корів.

До цього часу ми могли бачити чистокровних корів «Великої рогатої сірої худоби», тобто «Волів» лише на картинах художників середини XIX століття. Відтепер, завдяки угорській підтримці, ми маємо кілька круторогих синьооких тварин на території козацького селища «Мамаєва Слобода».

Саме томцу, користуючись нагодою хочемо подякувати Великому угорському народу за те, що вони зберегли до нашого часу чистокровну породу «Сірої рогатої худоби», яка для обох наших народів є частиною спільного культурно-історичного надбання.

Давайте спільно згадаємо про зоряний «Чумацький шлях» та наших прадідів – лицарів Войська Запорозького Низового і нехай кожен з нас зробить хоча б один крок уперед для того, аби Україна була українською.

Господи, благослови!