Опубліковано: 06 Бер 2015 12:04
«Ой вийди, вийди, московський царю, нехай ми собі поговоримо, свої коники випробуємо, а ясні мечики вимоцуємо: Чий коник швидший і мечик твердший? Ой виїдь, виїдь, ти, московський царю, на ту толоку, та на мураву, покажи славу, ти, московський царю!” (Давня українська колядка).
Панове товариство! Напередодні Дня народження Великого Кобзаря хочемо нагадати про цікаву подію, яка сталась два з хвостиком роки тому, а саме 4 жовтня 2012 року. Тоді на Великому колі козаків «Мамаєвої Слободи» було оголошено про отримання третьої моральної перемоги над Всевеликим Військом Донським, адже донські козаки виявились «Великими» лише на папері. Починаючи з 2010 року козаки «Мамаєвої Слободи» викликали їх на «Поєдинок честі». Аби Донські козаки приїхали, ми тоді надсилали листи самому В.Путіну, послу РФ в Україні М.Зурабову. Однак Верховний отаман всіх військ Росії В.Водолацький особисто відмовився прислати козаків на поєдинок.
Тож Донські козаки Російської Федерації 4 жовтня 2012 року втретє отримавши моральну поразку в «Поєдинку честі» були офіційно сповіщені листом написаним на бланку козацького селища «Мамаєва Слобода» про те, що дарма вони не приїхали до нас «скуштувати білого козацького тіла», що «балачкою Запорозьких козаків» «дипломатично» означало «не поцілували нас у сраку»! Крім того в офіційному листі на адресу Всевеликого Війська Донського повідомлялось, що козацтво «Мамаєвої Слободи» «нагороджує їх» «Орденом козацької неслави» першого ступеня.
Зважаючи на те, що у 2010 році Донські козаки за неявку на поєдинок були нагороджені «Орденом козацької неслави Третього ступеня»; у 2011 році росіяни були удостоєні «Ордена козацької неслави Другого ступеня». Таким чином з 4 жовтня 2012 року Всевелике Військо Донське віднині і повіки стало повним кавалером «Ордену козацької неслави» трьох ступенів, з чим ми їх і вітаємо! Вітаємо і Вас, українці, з тією нашою моральною перемогою. Перемогли тоді, переможемо й зараз!
Отамани Російського козацтва нехтуючи своїм «Кодексом честі» козака, котрий опублікований на головній сторінці офіційного сайту Всевеликого Війська Донського тричі: в 2010, 2011 та 2012 роках так і не надіслали кращих Донських козаків на «Поєдинок честі».
Така принизлива для лицарської честі та гідності, тобто відверто антикозацька поведінка Отаманів Всевеликого Війська Донського є, на превеликий сором, ганебною традицією для козаків Російської імперії.
Мало хто з сучасників здогадується, що саме Донське козацтво взяло найжвавішу участь в руйнуванні у 1775 році «гнізда золотої вольності» – Запорозької Січі.
В тій огидній та брудній військовій кампанії з ліквідації “Матері-Січі” брало участь дванадцять полків та одинадцять ескадронів Донського козацтва...
Православні Донські козаки так захопилися, що за свідченнями сучасників сокирами рубали царські врата в козацькій січовій церкві в ім`я Покрова Пресвятої Богородиці, котрі були виготовлені з масивного литого золота, обдирали святі образи, випалювали золототкані ризи. Жоден дорогоцінний камінчик не сховався від «христолюбивого» православного воїнства. За «подвиги», здійснені в цій військовій кампанії, тоді ще підполковник (а пізніше Наказной Атаман Донского казачьего Войска, генерал от кавалерии, граф Российской империи) Денисов Федор Петрович стає Георгіївським кавалером, тобто нагороджується Орденом Святого Георгія IV ступеня, Указом імператриці Катерини ІІ від 10.07.1775 р.
Один із цих дванадцяти полків Донського козацтва ще дуже довго стояв гарнізоном на попелищі Запорозької Січі і, як «цепний пес» німкені Катерини ІІ, стеріг, аби «чубаті слов`яни» знову не повернулись до свого вільного гнізда…
Царів немає, імперії немає, зате традиції ігнорування Отаманами Всевеликого Війська Донського «кодексу честі» козака залишаються незмінними навіть через 240 років після підлого руйнування Запорозької Січі.
Донські козаки мають великий гріх перед «Матір`ю Січчю», яка їх породила. Адже саме православне українське лицарство з сучасної Черкащини та Київщини стояло біля витоків утворення перших козацьких форпостів на Дону, Кубані, Тереку, Уралу та Сибіру.
Для істориків є загальновідомим факт, що перші сто років існування козаків на Дону були тісно пов`язані з Запорозькою Січчю. У цей період всі отамани на Дону, як і більшість козаків, були вихідцями з Центральної та Західної України. І навіть ще до ліквідації Запорозької Січі у 1775 році в ряду інших 38 куренів існував курінь вихідців із річки Дон, так званий Дінський курінь Війська Запорозького Низового.
Тож як же ж великі Отамани Донського козацтва могли приїхати до нас на «Двобій честі» та відзначати спільно свято Покрови Пресвятої Богородиці, якщо вони підсвідомо розуміють, що є великими грішниками. Адже ж перед тим, як приїжджати до нас, нащадків Війська Запорозького Низового, на «Двобій честі» треба було б, по-перше, мати її, оту гонорову «козацьку честь», а по-друге, варто було б офіційно вибачитись за руйнування колиски козацтва та пограбунок Січової Покровської церкви, аналог якої і відтворено у нас в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» в серці столиці України місті Києві.
В XVI-XVIII ст.. на Запорозькій Січі кожен, хто вважав себе козаком, входив до одного з 38 куренів. Курені на Запорозькій Січі становили осередок своєрідного земляцтва і мали назву областей чи поселень України, вихідці з яких первісно їх сформували. Тому чимало куренів Запорозької Січі мали назву українських міст та сіл або ж місцевостей.
До відома Верховного Отамана Союзу козацьких військ Росії та закордоння, головного Отамана Всевеликого Війська Донського пана ВОДОЛАЦЬКОГО В.П. нижче публікуємо прізвища з реєстру козаків «Нової Січі» Війська Запорозького Низового, який був укладений у 1756 році. Починаємо саме з реєстру козаків Донського куреня (козаки вихідці зі Слобожанщини, Сіверського Донця, Середнього та Нижнього Дону). Хочемо також звернути увагу, що в ньому немає жодного російського прізвища, а це своєрідний «паспорт» населення Дону того часу.
Адже ж Донське козацтво, «не знаючи» власної історії, продовжує вважати наші споконвічні українські козацькі землі своїми. Російське козацтво за останні 240 років, цебто з часу руйнування у 1775 році Донськими полками Запорозької Січі, так і не втямило, що козацький кодекс честі і поліцейсько-жандармські функції є речами діаметрально протилежними, а відтак неприйнятними для вільних людей, які називають себе козаками. Або ти вільна людина – козак, або ж ти цепний пес – поліцай.
Саме тому, щиро по-козацьки, ще раз просимо всіх бажаючих, в тому числі й козаків Всевеликого Війська Донського знайти в реєстрі Донського куреня Війська Запорозького Низового хоча б одне російське прізвище.
Реєстр козаків Донського (Дінського) куреня Войська Запорозького Низового за 1756 рік
Дінський – від річки Дін (Дон) й Сіверський Дінець (Сіверський Донець) (так дотепер вимовляє цю назву населення Середнього Дону між його притоками Богучаром та Дівицею, що є нащадками козаків Острогозького слобідського козацького полку)
Отаман – Степан Сірий
- Прокіп Довженко
- Микита Білий
- Федір Стуконіг
- Степан Сірий
- Яцько Литвин
- Іван Письменний
- Іван Страх
- Іван Ворона
- Савка Криворукий
- Павло Лошак
- Грецько Дуб
- Андрій Матрос
- Хома Жила
- Максим Старенький
- Федір Таран
- Степан Бойко
- Федір Шульга
- Юхим Великий
- Федір Безсонний
- Андрій Покотило
- Степан Бойко
- Пархим Баранник
- Михайло Садівський
- Федір Жеребець
- Семен Розвора
- Іван Клочко
- Михайло Чорний
- Андрій Дерев`янко
- Дмитро Цап
- Пилип Полежай
- Іван Сивокобила
- Андрій Забара
- Яцько Тилька
- Іван Лях
- Савка Кіт
- Андрій Халепа
- Іван Бобир
- Терешко Роздайбіда
- Назар Жоболда
- Іван Кучер
- Олексій Безкровний
- Нечипір Чуприна
- Юрко Швець
- Іван Сукур
- Іван Бородавка
- Онисько Волошин
- Остап Чайка
- Грецько Застава
- Михайло Шульга
- Степан Шепіль
- Данило Малинівський
- Грецько Білий
- Василь Пінурка
- Пилип Хорт
- Грицько Скорина
- Мартин Ніс
- Федір Дін
- Василь Кривошия
- Ігнат Шрам
- Іван Нелідничий
- Кузьма Сухий
- Сидір Чайка
- Федір Литвин
- Артем Чорний
- Остап Великий
- Павло Дженченко
- Корній Джепка
- Петро Малий
- Ігнат Рудий
- Іван Кислий
- Корній Ніс
- Мирін Литвин
- Андрій Кабака
- Ігнат Тільний
- Михайло Шульга
- Федір Шульга
- Григорій Баштан
- Мусій Білий
- Іван Попович
- Самійло Порохненко
- Петро Субота
- Яким Пукало
- Семен Топал
- Іван Субота
- Олекса Гончаренко
- Остап Чвірко
- Грицько Мірочний
- Юхим Манджула
- Яцько Білий
- Іван Товстик
- Іван Халепа
- Процько Малий
- Данило Старенький
- Роман Зелений
- Ісько Коваль
- Грицько Тупота
- Яцько Кривенький
- Демко Журавель
- Федір Нечай
- Микита Тесля
- Кіндрат Білий
- Павло Невінчаний
- Павло Стрига
- Зінець Клочко Менший
- Демко Чумак
- Федір Крижанівський
- Іван Дрюк
- Олексій Волошин
- Роман Коваль
- Олексій Козир
- Євтух Безсоненко
- Грицько Гриб
- Мирін Караванець
- Грицько Шевчик
- Борис Шевчиків брат
- Матвій Дуда
- Пилип Брагарник
- Федір Сторчак
- Андрій Дерев`янко
- Свирид Приблуда
- Федір Стрижак
- Данило Стрижак
- Михайло Мамай
- Юхим Танцюра
- Прокіп Чапкий
- Андрій Дід
- Степан Дубина
- Хома Череватий
- Іван Малий
- Левко Рудий
- Яцько Гуртовий
- Клим Завала
- Василь Малий
- Яким Високий
- Денис Таран
- Гордій Гнатівсин
- Наум Малий
- Конон Обдула
- Яцько Різник
- Кіндрат Чуприна
- Наум Таран
- Костя Великий
- Онисько Білий
- Яцько Сторчак
- Павло Ніс
- Лук`ян Капаніс
- Сидір Великий
- Наум Чорненький
- Пилип Половинка
- Кіндрат Йона
- Яцько Гаркуша
- Савка Коваль
- Іван Дужий
- Тиміш Литвин
- Клим Тримбач
- Кирик Ніс
- Максим Журба
- Костя Тиможний
- Степан Журавель
- Іван Ломака
- Ігнат Ніс
- Данило Сон
- Михайло Базавлук
- Тиміш Щербина
- Панас Чорнявський
- Іван Сагайдачний
- Тиміш Дробот
- Ісько Совимний
- Омелько Донець
- Йона Малий
- Корній Таранець
- Петро Гаркуша
- Назар Запічний
- Василь Стрійний
- Ісько Таран
- Дмитро Тягун
- Михайло Дядько
- Нечипір Строць
- Роман Трьомсин
- Іван Чорний
- Ісько Циван
- Федір Кобила
- Лук`ян Дудіжвин
- Хома Чорний
- Трохим Червоношиїй
- Грицько Малий
- Андрій Величко
- Семен Барзазим
- Харко Шульга
- Хома Баштанник
- Нечипір Старий
- Луцько Щербина
- Максим Кривенький
- Корній Бурдюг
- Трохим Бурдюг
- Федір Бухиниченко
- Василь Малий
- Грицько Музика
- Мартин Вечір
«Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх» (Богдан-Зиновій Хмельницький)
«Ой полети, галко, ой полети, чорна, да й на Січ риби їсти; Ой принеси, галко, ой принеси, чорна, від Кошового вісті…»
